» » » » Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько

Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько, Сашко Дерманський . Жанр: Сказка. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bookplaneta.ru.
Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько
Название: Чудове Чудовисько
ISBN: нет данных
Год: неизвестен
Дата добавления: 15 февраль 2019
Количество просмотров: 216
Читать онлайн

Чудове Чудовисько читать книгу онлайн

Чудове Чудовисько - читать бесплатно онлайн , автор Сашко Дерманський
Уновій захоплюючій повісті Сашка Дерманського розповідається про незвичайне знайомство дівчинки Соні з чудовиськом Чу. За кілька місяців Чу мусить заробити сім подяк від людей, бо інакше його закинуть у Країну жаховиськ. Безліч пригод і небезпек спіткає героїв, але справжня дружба творить справжні дива...
Перейти на страницу:

Кого тільки не було в залі! Найбільше — ніжних Сніжинок у білих накрохмалених куценьких сукенках. Обмахуючись саморобними віялами, круг ялинки павами пропливали поважні Принцеси, вбрані в пишні мереживні сукні. Раз по раз виймаючи з-за поясів дротяні або дере¬в'яні шпаги й постійно поправляючи насунуті на очі широкополі капелюхи з довгими пір'їнами, навколо Принцес товклося безліч Мушкетерів з намальованими вусиками й борідками. Не злічити було сірих і білих Зайчиків зі смішними, часто-густо обвислими вухами й справжніми морквинами в «лапках». Ще було декілька Гномів у зелених каптурах, кілька сивобородих Звіздарів у гостроверхих, усіяних золотими зорями ковпаках на головах. Було також два Вовки в пластмасових масках, три Білочки, два Гаррі Поттери, одна Герміона, три рудохвості Лисиці, один Гомер Сімпсон, дві Червоні Шапочки, один гобіт Фродо й одне, дуже схоже на справжнє, Чудовисько.

— Поглянь, поглянь, — Чу смикнув Соню за фартушок, — тут немає жодної бабусі, крім мене. Клас! Я — єдина на всю школу бабуся.

— Я дуже за тебе рада, — відповіла Соня. — Тримайся біля мене та гляди не загубися.

І Чу слухняно вхопився за поворозочку Сониного фартуха.

Тієї миті світло в залі погасло. Яскраві прожектори горіли тільки на сцені, та ще ялинка миготіла своїми вогниками й блискітками.

— Зараз почнеться! — захоплено вигукнула Соня.

Ніби від змаху чарівної палички останнє світло на хвильку погасло, а коли спалахнуло знову, на сцені вже вибрикувала Коза. Звісно, це була не справжня коза, а перевдягнена старшокласниця.

— Ура!!! — радісно загукали Вовки, Мушкетери, Сніжинки й інші гості свята.

— Ура! — заревів разом з усіма Чудовисько, а потім тихо запитав Соню: — Хто це?

— Це Коза, Чу.

— А навіщо тут коза?

— Бо Снігурочка вже всім остогидла, а за Східним календарем зараз закінчується Рік Кози.

— Дітки, — промовила Коза, — ви часом не бачили Дідуся Мороза? Він десь подівся. Давайте його покличемо.

— Зараз, — раптом кинувся до дверей Чу. — Я миттю, лапа тут — лапа там.

— Ти куди це? — здивувалася Соня.

— Та ж по Діда Мороза. Я швиденько, на вихорі! Зачекай, я — лапа тут…

— Не треба нікуди йти, Чу. Дід Мороз у школі, — зупинила дівчинка друга.

У цей час діти вже гукали різноголосим хором:

— Ді-ду-сю Мо-ро-зе! Ді-ду-сю Мо-ро-зе!

— Доброго дня, любі дітки! — пробасував, з'явившись хтозна-звідки, Дід Мороз. — Ох і позамітала люта зима стежечки до вашої школи — ледве добрався.

— Нас дурять, Соню, — розчаровано промовив Чудовисько. — Це ніякий не Дід Мороз. Я ж особисто знаю справжнього.

— Звісно, не справжній, Чу. Це Віктор Іванович — учитель фізкультури. Він просто допомагає Дідусеві Морозу, бо ж у того перед Новим роком сам знаєш, скільки клопоту. Справжній Дід Мороз приходить до кожного дому в новорічну ніч і кладе під ялинки подарунки.

— А, я розумію, — кивнув Чу, — цей Іванович теж переодягся на мушкарад.

— Ну, майже.

— Сьогодні буде багато конкурсів, ігор, — провадив далі Дід Мороз Віктор Іванович, — і, звичайно ж, дарунків. А наприкінці свята ми з Козою визначимо, у кого з вас найкращий карнавальний костюм. А зараз давайте потанцюємо довкола ялинки.

Голосно заграла музика, і всі, взявшись за руки, закружляли у хороводі навколо осяйної лісової принцеси. Чу однією лапою узяв за руку Соню, тобто Червону Шапочку, а іншою вхопив руку дрібненької, чомусь переляканої Білочки. Було весело.

Після танців відгадували загадки, співали пісеньки про ялинку, про сніжок, і втікали від Баби Яги, тобто перевдягненої вчительки біології Дори Микитівни.

А потім Соня вийшла на сцену розповідати віршик про сніговика. І тут Чу стало нудно. Точніше, він дуже захотів їсти. Точніше, спочатку захотілося їсти, а потім стало нудно. Чи навпаки? Спочатку нудно, а потім їсти?

Що було спочатку, Чу достеменно не знав, бо йому завжди ставало нудно, коли хотілося їсти, й навпаки — хотілося їсти, коли ставало нудно.

Хай там що, а Чу вирішив підняти собі настрій і пішов шукати щось попоїсти.

— У Вас немає коржика? — чемно запитав він У якоїсь Принцеси.

— Буфет на другому поверсі, — кинула та і манірно закотила оченята.

На другому поверсі справді був буфет. Чу не знав, що таке «буфет», але серцем відчував, що воно щось гарне.

' Він безцеремонно, проте акуратно, щоб нікому не наступити на ногу, розштовхав купку дітлахів, що з'юрбилися перед віконцем.

— Десять медяників! — Чу запхнув до квадратного отвору буфетного вікна свою прикрашену з нагоди Нового року костюмом голову.

— Дев'ять п'ятдесят, — буркнула буфетниця тьотя Мотя, підозріло зиркнувши на дивного покупця. — Ото нап'яв манаття!

— З Новим роком! — випалив Чу й додав: — І сім кексів з ізюмом.

— Гроші наперед, — не здавалася тьотя Мотя.

— А коржиків немає? — спитав Чу, раптом збагнувши, що йому до блискавиць в очах кортить коржика.

— Не завезли. Ти мені зуби не заговорюй — гроші показуй.

Чу від довгої розмови зробилося зовсім нудно.

— Ото вигадали, — відповів він, — немає в мене ніяких вошей. Баранця хочете? — Чудовисько дістав звідкись баранця.

— А грошей що, не маєш? — розчаровано промовила буфетниця.

— Е, я їх ще позаминулої середи вивів, бо вже спокою від них ні вдень, ні вночі не було, — відповів Чу.

— Мені б твої проблеми, — заздрісно кинула тьотя Мотя. — Немає, кажеш, ну, то й медяників не дам.

— А якщо так? — вперто мовив Чу й щось пробурмотів собі під ніс.

— Ну, гаразд, давай свого баранця, — з доброго дива передумавши, буфетниця простягла покупцеві торбинку з солодощами.

— Де ти ходиш?! — накинулася на друга Соня, коли Чу повернувся до зали. — Я тут так перехвилювалася — місця собі не знаходжу!

— Хочеш медяника? — Чу розкрив перед Сонею торбинку. — Пригощайся.

— Звідки це в тебе? — здивувалася вона, на хвильку завагавшись, брати чи не брати гостинця.

Цієї хвильки Чу вистачило, щоб засумніватися: чи достатньо буде йому медяників і кексів для повної перемоги над нудьгою?

— Ну, не хочеш, то й не треба, — Чудовисько поспіхом забрав любу серцю торбинку й запустив усередину свою кудлату лапу. — Що тут новенького, я нічого не пропустив?

— Зараз визначатимуть переможця конкурсу новорічних костюмів.

— А що тут визначати? — щиро обурився Чудовисько. — Мій костюм Бабусі Червоної Шкапочки — найліпший! До того ж, він один-единий на все свято.

— Увага! — промовив Дід Мороз. — Переможцем, на нашу з Козою думку, став хлопчина в костюмі Чудовиська в чепчику!

— Нечесно! — обурився Чу. — Мій костюм найкращий!

— Ти що?! — вигукнула Соня. — Вони саме тебе й мають на увазі.

— А як же Бабуся?..

— Просимо переможця вийти на сцену, — радісно промекала Коза.

— Чу, іди! — Соня злегка підштовхнула здивованого друга.

Чу піднявся на сцену.

— Скажи, будь ласка, з якого ти класу? — запитав Дід Мороз Віктор Іванович.

— Е, сам ти з класу, я — з лісу, — відповів Чу.

— Ну, добре, якщо це секрет, — промекала Коза. — Ось тобі приз, — вона вручила Чудовиськові пачку пластиліну.

— Ура! — Чу, шаленіючи від радості, аж підстрибнув. — У мене саме скінчився пластилін!

— От і добре, — усміхнувся Дід Мороз. — Може, все-таки скинеш маску, щоб усі побачили обличчя переможця?

— Нам час додому, — раптом підскочила Соня і потягла Чу за лапу. — Бабуся просила, щоб ми не барилися.

Чу слухняно потюпав за дівчинкою, міцно притискаючи до грудей свій дорогоцінний приз.

— Знаєш, Соню, — промовив Чу, коли вони удвох ішли засніженим тротуаром додому, — мені так потрібен пластилін… — Та ж тепер маєш он цілу пачку!

— Я подумав… — Чу наче соромився, — що півпачки треба тобі віддати. Це ж ти мені подарувала такий прекрасний костюм.

— Та ну, — вдавано байдуже відмахнулася Соня, — забирай увесь.

— Справді?! — зрадів Чудовисько.

— Звичайно, у мене ще є вдома.

— Нема, — раптом спохмурнів Чу. — Ми позавчора останній виліпили. Половина — твоя, так буде по-чесному.

— Спасибі, Чу, ти справжній друг, — усміхнулася дівчинка.

— Так, хоча твоє «спасибі» й не рахується.

— Зате воно щире, Чу. Не бійся, ти ще й інших назбираєш до літа. Вже ж є одне — від тієї богомільної бабусі з маршрутки.

Вони попрощалися біля Сониного будинку.

Чу чалапав лісовою стежкою, дожовував останнього медяника й дивувався: і як це він раніше жив на світі, не маючи такої класної приятельки, як Соня?

Страхітливий ліс.
Верховному Страхополоху особисто в пазурі.
Цілком таємно.
Ваша жахітносте, сьогодні, набувши людської подоби, я провів перший глип. Підглипень учинив нечуване: він разом із людською дівчинкою відвідав школу (це місце, де людські діти навчаються). Він поводився дуже необачно, тому я без ускладнень зміг за ним глипати.
Люди реагують на Підглипня вкрай дивно: вони дивуються, але не бояться його. Спочатку він їхав у маршрутці, а потім побував у школі на чудернацькому святі. Здається, я чув назву «маскарад». Там усі були перевдягнені й танцювали довкола колючого дерева. Ніхто з людей не звертав уваги на те, що поміж них ходить Підглипень. Мабуть, вони вважали, що й він — перевдягнена людитина. Мушу визнати, що під час першого глипу Підглипень поводився легковажно, мені навіть, задля провокації, вдалося піти з ним на прямий контакт (це була розмова), однак він зовсім нічого не запідозрив. Тому гадаю, що не матиму особливих труднощів і надалі. Утім, спробую перевтілитися й обрати найзручнішу і максимально найближчу до Підглипня позицію для подальших глипів.
Тремчу від жаху,
Д. Р. Акула

Том Круз

Перейти на страницу:
Комментариев (0)