» » » » Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько

Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько, Сашко Дерманський . Жанр: Сказка. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bookplaneta.ru.
Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько
Название: Чудове Чудовисько
ISBN: нет данных
Год: неизвестен
Дата добавления: 15 февраль 2019
Количество просмотров: 216
Читать онлайн

Чудове Чудовисько читать книгу онлайн

Чудове Чудовисько - читать бесплатно онлайн , автор Сашко Дерманський
Уновій захоплюючій повісті Сашка Дерманського розповідається про незвичайне знайомство дівчинки Соні з чудовиськом Чу. За кілька місяців Чу мусить заробити сім подяк від людей, бо інакше його закинуть у Країну жаховиськ. Безліч пригод і небезпек спіткає героїв, але справжня дружба творить справжні дива...
1 ... 20 21 22 23 24 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

Упир щось вигукнув, махнув своєю чарівною палицею — і Чудовисько раптом захитався і впав. Ноги зовсім перестали його слухати.

Соня мимоволі відсахнулась і зробила крок назад.

— Куди це ти, хазяйко?! — єхидно кинув Акула. — Не кидай свого песика посеред лісу. Чи ти боїшся темряви? То я тобі посвічу. — 3 цими словами упир спрямував костур на верхівки сосон. Смоляниста глиця вмить спалахнула — і галявина з небом над нею заясніли від полум'я.

Акула був уже поруч, коли галявиною пронісся вітерець. Потім вітерець почав дужчати, потім загув добряче, і…

— Бабай! Бабай прилетів! — радісно закричав Чу. Він лежав горілиць, нездатний ні встати, ні поворухнутися, та він міг говорити, а головне — дивитися вгору.

З нічного неба спускався на вихорі Чудовиськів бабай Гарбузяник. У кожній лапі, наче овець за вовну, він тримав по темній хмарі.

— Ти нічого не зробиш! — визвірився упир. — Вона вже моя! І влада моя! — він підняв догори чарівну палицю. — Ти, старий невдахо, можеш тільки подивитися разом з усіма, як я поласую останніми краплями крові цієї малої! А тоді я поквитаюся з тобою і твоїм придуркуватим онуком! Це ж треба було додуматися зв'язатися з людитиною!..

Бабай нічого не відповів, він просто звів докупи хмари, що тримав у лапах. Вони враз злилися в одну, більшу, і з неї раптом сипонуло на галяву, і на всіх, хто на ній був, рясним літнім дощем.

— Дешева вистава! — вереснув Акула і вхопив Соню за шию.

Над галявиною на мить зависла тривожна тиша, яку зненацька наповнив дзвінкий дитячий сміх.

Звідки він?! Кому спало на думку в таку хвилину лунко, весело сміятися?!

Це була Соня. Замість хрипіти від задухи, вона просто заливалася сміхом і показувала пальцем на упиря. Від такої її поведінки Акулі просто мову відібрало. Він не міг збагнути, чому вона не плаче, не верещить від жаху, а сміється. З нього, з Акули сміється!

Спочатку ніхто нічого не розумів, а Соня просто надривала живота і тицяла пальцем в ошелешеного кровопивцю. Та ось усі побачили, що з правого вуха упиря проростає гарбузиння. Та ні, не проростає — воно просто пре назовні. Це проклюнулася підслуховувальна насінина Гарбузяника!

І ось до дитячого Сониного сміху приєднався сміх Чу й бабая, що вже спустився на землю, а потім поволі, одне за одним, невміло, наче пробуючи, як це воно, засміялися й інші чудовиська.

А тим часом з вуха Акули спершу вигадючилося довге й товсте гудиння, на ньому розпросталося лапате листя, тут-таки вибухнули великі жовті квіти, з них позав'язувалися гарбузики. Вони на очах росли, пузатіли й виростали опецькуваті, наче свині.

Акула спробував кричати, він погрожував усім на світі й бридко лаявся, та це тривало недовго: один гарбузик зав'юнився упиреві в рота й почав там рости. Акула замовк, бо не дуже полаєшся з гарбузом у роті. Овоч ріс і ріс, тому Акула, щоб не розперло, мусив увесь час відкушувати і ковтати чималі шматки.

Гарбузиння уже геть обплело упиреві руки й ноги, а на самого Акулу налітали хвилі сміху, що накочувалися на нього щораз дужче.

Сміялися всі, сміялися дружно й від душі, сміялися ті, хто ніколи в житті не сміявся (саме сміялися — щиро, а не злорадно чи зловтішно гиготали), — найпотворніші в світі чудовиська.

Гарбузяник підійшов до знерухомленого упиря й висмикнув з його руки костур. Бабай спрямував його на онука, й Чу підвівся.

Соня підбігла і обняла друга. Бабай дивився на них з іскристою усмішкою, і вона йому дуже личила. А Збіговисько вибухнуло новою зливою сміху.

Чого б це? Соня глянула на Акулу й побачила, що декілька здоровецьких гарбузів підіймаються вгору й тягнуть переможеного упиря за собою. Авжеж — змієвидні летючі гарбузи!

З кожною миттю бридкий кровопивця злинав усе вище й вище в небо, а навздогін йому линув заливистий регіт тих, чиїх потворних уст сьогодні вперше в житті торкнулася усмішка.

Чудовиська надривали животи…

1 ... 20 21 22 23 24 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)